№28,14-20 ноября 2008 г.

Статья публикуется в рамках совместного проекта ИА «Новый мост» и газеты «Левый берег»

Роман Чайка,
«5 канал», спеціально для «Лівого берега»

Батьки навчають чадо: коли відбувається безглузда суперечка чи бійка – обійди це боком, не встрявай, не шукай собі неприємностей. Але коли стінка на стінку і всі проти всіх за участі всієї влади твоєї країни? Уникнути такої міжусобної війни не вдається, бо заручником абсурдної битви стали ми, всі разом. І завмерли в потаємному очікуванні чуда – що з’явиться хоча б один моральний авторитет нації і скаже усім цим пацанам з дівчатами – «стоп!». Данко вирве серце чи, як у Подерв’янського, печінку й освітить шлях, і поведе… і виведе.

Переглядаю книжкову полицю, перечитую товсті часописи, вишукую в Інтернеті, напружую пам’ять. Безнадійний цей пошук морального авторитета нації – «свого Вашингтона з новим і праведним законом». Для тих, хто є частиною політичної нації, один – беззаперечний авторитет, але для решти, яка тихо сповідує тезу «і нахрєна мені та незалежність», така постать не менше роздратування, ніж саме поняття Україна.

Авторитет…Невже немає? Письменник Юрко Іздрик каже: «на п’ятдесят мільйонів люду – жодного морального авторитета, одні кримінальні авторитети в законі». Режисер Юрій Іллєнко переконує, що таких є чимало, просто їх не показують по телевізору. От народ і не знає.

Шістдесятники, дисиденти, в’язні сумління, опальні митці – усі вони були авторитетами на зламі СРСР – Україна. Вони могли стати українськими Вацлавами Гавелами у час руїни. Але сьогодні у пресі вони розпочали міжусобну полеміку: 25-літнього в’язня радянських концтаборів Героя України Левка Лук’яненка, який «за Юлю», звинувачують дисидент Степан Хмара та філософ і дисидент Євген Сверстюк, які «за президента». Слів не добирають, як якісь рядові депутати з організованих політичних угрупувань. Інтелектуали і совість нації розділені фронтовою лінією «Юля – Віктор». А решта – мовчать, щоб і собі не втягнутися в міжусобиці. Інтелектуали, котрі втекли у «свою хату скраю», – як ті без’язикі «гречкосії», яких вони критикували за відсутність розуму та патріотизму.

А що політики? А вони самі перейшли на стьоб! Усі усіх «опустили» …і у них «в авторитетах» лишився хіба Кучма. Той самий, що колись підняв народні маси на «Україну без Кучми», а «кучмізм» дістав та об’єднав усю націю…

Іллєнко сотню разів правий. Немає авторитета чи пророка без телевізора у наші дні. Політична нація дивиться одні і ті ж мармизи щовечора. Три команди політиків-лайнометів у проміжку між серіалами Кремля про «чесних чекістів-кеґебістів» та зрадників «чеченців та інших хохлів». Скільки разів за телерік з блакитного екрану до вас промовляла Ганна Герман, а скільки – Ліна Костенко?

Телеменеджери не пускають інтелект та патріотизм у телевізор. «Піпл хаває інше» – безапеляційно заявляють вони. Без пропаганди інтелекту та розумних людей не збудуєш теленацію. Не те що Мойсея чи українського «Вашингтона з новим, праведним законом» проморгаємо.

Можливо, у буремні дні маси й роблять історію та міняють свою долю, але ведуть їх особистості. Розумні народи вибирають собі інтелектуалів в поводирі, а дикуни без власної історії випихають наперед Сталіних. А свій телепростір – засіб комунікації на території завбільшки з Францію – розумний народ ніколи не віддасть в руки варварів. Десь там за ширмою цензури у чорноті екрану бреде і наш Мойсей…